Загинув на палаючому Сході

Денис 

Ігоревич

Чередниченко

(1985 - 2014)

Народився 23 квітня 1985 року в Чернігові.

Навчався в загальноосвітній школі №2 та загальноосвітній спеціалізованій №12. Зростав щирив і врівноваженим. Дуже любив малювати і це в нього гарно виходило, тож мама мріяла, що в майбутньому, син обере творчу професію.

Хлопець з дитинства не терпів неправду і несправедливість. Всі конфлікти намагався гасити на початку. Навіть, друзі в школі його називали «Миротворець».

У 18 років із першою повісткою пішов до військкомату. Строкову службу проходив в десантній частині. За словами мами, після служби син повернувся геть іншим. Відтоді почав активно займатися страйкболом, був командиром страйкбольної команди A.I.C. , та читав багато спеціальної літератури. 

Працював охоронцем на ВО «Хімволокно», на приватному підприємстві з установки металопластикових вікон. 

З початком подій на Майдані під час Революції Гідності, Денис одразу до них долучився, бо був справжнім патріотом і мав загострене сприйняття справедливості. А коли оголосили мобілізацію, вступив до Збройних сил України добровольцем.

Служив у 169-го навчальному центрі Сухопутних військ. Побратими згадують Денис як відважного і сміливого бійця, врівноважену і небайдужу людину, щирого товариша.

З серпня 2014-го брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Мав псевдо Стілгарт або Стіл.

Його підрозділ направили в район проведення АТО. Їхня позиція «Панама» була неподалік селища Малоорлівка. В ту рокову ніч на 27 вересня Денис змінився після чергування, втомлено зняв каску та бронежилет і готувався до відпочинку. Несподіванно терористи розпочали обстрів блок-посту українських військових з «Градів», мінометів, танків. Денис визирнув із бліндажа і побачив, що п’ятеро побратимів стоять в німому оціпенінні й навіть не намагаються забігти до укриття. Він стрімголов кинувся до хлопців і мало не силоміць закидав їх до шанцю. П’ятьох урятував, але сам заскочити не встиг. Уламки міни, яка розірвалася за метр від Дениса, перервали життя воїна. 

Поховали захисника України в Чернігові на Алеї Героїв кладовища Яцево з усіма військовими почестями. 

Сьогодні Денису Чередниченку було б 35 років, проте йому назавжди 29. Вічна пам'ять Герою!

Указом Президента України №282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені  у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений народною відзнакою – орденом «Лицарський хрест Добровольця» (полсмертно).

Нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

В пам’ять про Дениса Чередніченка 26 вересня 2015 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої спеціалізованої школи №12 встановлено меморіальну дошку. 

Ім’я захисника України викарбоване на меморіалі воїнам 169-го Центру, відкритому у грудні 2017 року в містечку Десна.

Використано:

http://memorial.militarist.ua/record/14

https://armyinform.com.ua/2019/09/uryatuvav-pyatoh-ale-sam-uberegtysya-ne-zmig/

Служив Вітчизні

Олександр

Володимирович

Мешок

(1981 - 2015)

Народився 23 квітня 1981 року в селі Куликівка Городнянського району Чернігівської області.  

У 1988 році закінчив Івашківську ЗОШ.

Строкову службу проходив в Житомирі. Після демобілізації працював в правоохоронних органах Київської області, згодом водієм у селі Вихвостів Городнянського району в  товаристві «Віра».

Мобілізований до лав Збройних сил України в січні 2015 року. Молодший сержант. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді на посаді старшого розвідника і був гордий, що служив саме у цьому підрозділі.

Брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Прослужив 10 місяців. Брав участь в боях за Донецький аеропорт, Дебальцеве, Мар’їнку. Трагічно загинув 11 листопада 2015 року під Красногорівкою Мар’їнського району Донецької області.

Поховали 34-річного захисника України 15 листопада у рідному селі з усіма військовими почестями.

Залишилися старенькі батьки, дружина, 9-річна донька.

На честь земляків, які полегли захищаючи державну незалежність і територіальну цілісність України, у Городні відкрито пам’ятний знак, де викарбовано ім’я Олександра Мешка.

Використано:

http://www.pik.cn.ua/print/18737/

http://svoboda.fm/politics/region/269317.html

Був зразковим командиром

Олег

Анатолійович

Андрієць

(1973 - 2014)

Народився 23 квітня 1973 року у селі Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області.

У 1990 році закінчив Вертіївську середню школу.

Після закінчення навчання вступив до Полтавського вищого військового командного училища зв’язку імені Маршала Кирила Москаленка. Після закінчення училища відряджений на службу до Одеси.

Майор, начальник відділення супроводження інформаційно-телекомунікаційних систем 26-го прикордонного загону Південного регіонального управління (м. Одеса) Державної прикордонної служби України.

Брав участь в Антитерористичній операції.

Загинув 1 вересня 2014 року у районі села Саханка Новоазовського району Донецької області.

Прикордонний наряд на автомобілі «УАЗ» у районі села Саханка вступив у бій з загоном ворога, який у складі піхотної групи підсиленої танком та 2-ма БТР закріпився з боку міста Новоазовська. Прикордонники викликали підкріплення та до його приходу стримували натиск противника. Під час бою Олег Андрієць загинув, 3-є прикордонників отримали важкі поранення.

Похований 4 вересня 2014 року в Одесі. Залишилися мама, дружина, 15-річна донька.

Указом президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

На честь загиблого героя, вулицю у Вертіївці, на якій він ріс. названо його іменем. На будівлі школіи де навчався Олег Андрієць, встановлено меморіальну дошку. В Ніжинському районному військово-історичному музеї імені М.П.Кирпоноса відкрито експозицію «Ми пам’ятаємо» з окремо виділеним стендом про загиблого прикордонника.

Використано:

https://infoprostorodessa.wordpress.com/2016/01/06/олег-андрієць-серія-герої-одещини/

http://neadm.cg.gov.ua/index.php?id=12335&tp=1

Загинув на Сході

Сергій

Вікторович

Петрик

(1987 - 2015)

Народився 16 квітня 1987 року  у селі Чистий Колодязь Ніжинського району Чернігівської області.

У 2002 році закінчив 9 класів Перемозької загальноосвітньої школи, продовжив навчання Чернігівському професійному будівельному ліцеї, де здобув професію столяра. Працював деякий  час за фахом у тому ж ліцеї, потім в рідній школі.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

19 березня 2014 року призваний до лав Збройних сил України.  Старший солдат. Проходив військову службу у 1-й окремій танковій бригаді у селищі Гончарівському Чернігівського району. Під час служби був механіком, ремонтував військову техніку. Зарекомендовав себе хорошим спеціалістом.

Брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Переганяв підбиту військову техніку з зони проведення АТО на ремонт до міста Харкова, відремонтовану – назад на фронт. Також відвозив бійців на ротацію.

Наприкінці 2014 року старший солдат два з половиною місяців перебував неподалік селища міського типу Станиця Луганська Луганської області, де по місту розташування військовослужбовців бойовики гатили з «Градів»,  потім їхній підрозділ перекинули у район міста Ясинувата Донецької області.

22 лютого 2015 року 27-річний боєць помер від вогнестрільного поранення біля села Златоустівка Волноваського району Донецької області. Командування заявило про самогубство, проте рідні досі не вірять, що Сергій міг так вчинити. Батько військовослужбовця ініціював власне розслідування.

Залишилися батьки, дружина, двоє синів чотирьох і одного років.

1 вересня 2015-го в селі Перемога відкрито меморіальну дошку на фасаді Перемозької школи на честь захисника України Сергія Петрика.

На меморіальній дошці, що відкрито в Чернігівському професійному будівельному ліцеї на честь захисників України, які навчалися в освітньому закладі, є ім’я Сергія Петрика.

Використано:

https://ukraine-memorial.org/ua/biography/petrik-sergiy-viktorovich/

Зображення використано з тенет інтернету.

Загинув під Дебальцево

Денис

Олександрович

Яковенко

(1989 - 2014 )

Народився 9 квітня 1989 року в селі Чаган Семипалатинської області (Республіка Казахстан).

У 2006 році закінчив Ніжинську загальноосвітню школу № 7, а у 2007 році – Ніжинський професійний аграрний ліцей. Навчався у декількох вишах.

Був відповідальним, щирим і доброзичливим. Мав багато друзів.

У Дениса була ключова якість – небайдужість. Він розумів, що творити зміни має не хтось і десь, а ми самі, тож свідомо пішов на Майдан і брав активну участь у Революції Гідності. На Майдані був у бригаді медиків-волонтерів.

До Збройних сил України вступив з другою хвилею мобілізації, у травні 2014 року, добровольцем. Старший солдат, снайпер-розвідник, медбрат 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2» Збройних сил України.

Брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Побратими поважали Дениса за чесність, сміливість, відданість Батьківщині та веселий, характер.

З початку подій в Іловайську, Денис за власної ініціативи перервав відпустку і відбув у район проведення АТО.

4 вересня 2014 року біля міста Дебальцеве Донецької області в ході бою 25-річний військовослужбовець отримав тяжке осколкове поранення. Денис мав позивний "Медик", бо замість пластини у бронежилеті  носив необхідні при першій допомозі медикаменти. Саме туди і влучив смертоносній осколок.

Поховали воїна 6 вересня 2014 року в Ніжині на Троїцькому кладовищі з усіма військовими почестями.  Останній путь захисника України прийшло провести близько тисячі ніжинців.

Залишилися дружина і трирічний син.

Указом Президента України № 311 від 4 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Дениса Яковенка у травні 2015 року на будівлі Ніжинської загальноосвітньої школи № 7 та Ніжинського професійного аграрного ліцею встановлено меморіальні дошки.

Був справжнім Героєм

Микола

Сергійович

Дегтяр

(1990 - 2016)

Так, я люблю Україну!

                                                      Микола Дегтяр

Народився 5 квітня 1990 року у селі Рокитне Бобровицького району Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Пісківську ЗОШ І-ІІІ ступенів імені П.Г.Тичини. Потім було навчання в Броварському професійному ліцеї на професію «рихтувальника кузовів автомобілів, електрогазозварника» та робота механіком на СТО в м. Бровари.

Впродовж 2008 - 2010 років проходив строкову військову службу в Ужгороді, у 15-му гірсько-піхотному батальйоні.

Після закінчення служби працював у «Київтранспарксервіс»  паркувальником і навчався на заочному відділенні Київського національного університету технологій та дизайну за спеціальністю «фахівець у галузі легкої промисловості». Ступінь бакалавра здобув вже, будучи учасником АТО, у січні 2016 року.

Учасник Революції Гідності. 

До лав Збройних сил України мобілізований у квітні 2015 року Бобровицько-Носівським об’єднаним районним комісаріатом як доброволець.

Старший солдат, старший стрілець-кулеметник. У зоні АТО служив у складі 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Член Цивільного корпусу «Азов». 

Загинув 22 червня 2016 року від числених поранень внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. Воював на Світлодарзькій дузі.

Похований 24 червня 2016 року у рідному селі.

Указом Президента України № 330 від 11 серпня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

На честь Героя на будівлі Пісківської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку.

Використано:

 https://cheline.com.ua/news/mens-club/veliki-tragediyi-malenkogo-sela-74195

Йому назавжди 27

Віктор

Олександрович

Запека

(1987 - 2014)

Народився 2 квітня 1987 року у місті Чернігові.

Навчався у Чернігівській гімназії № 31. З дитинства захоплювався автомобілями. З 6 років займався бойовими мистецтвами.  

Вищу освіту здобув у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка, де навчався  за спеціальністю “викладач фізичного виховання”.

В правоохоронних органах з 12 вересня 2014 року. Рядовий міліції, міліціонер 1-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Чернігів”.

Брав участь Антитерористичній операції. На фронт пішов добровольцем. Загинув 16 листопада 2014 року у ході бойових дій у районі залізничного переїзду біля селища Станиця Луганська Луганської області.

Похований 20 листопада 2015 року в Чернігові з усіма військовими почестями на міському кладовищі Яцево на Алеї Героїв.

Герої не вмирають, вони живуть у нашій пам’яті!

Указом Президента України № 942 від 19 грудня 2014 року “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Посмертно нагороджений народною відзнакою орденом “Лицарський хрест добровольця”.

Нагороджений Відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції” (посмертно) та медаллю Православної Церкви України “За жертовність і любов до України”(посмертно)

В пам’ять про Віктора Запеку у травні 2016 року на будівлі Чернігівської гімназії № 31 встановлена меморіальна дошка.