Загинув на палаючому Сході

Денис 

Ігоревич

Чередниченко

(1985 - 2014)

Народився 23 квітня 1985 року в Чернігові.

Навчався в загальноосвітній школі №2 та загальноосвітній спеціалізованій №12. Зростав щирив і врівноваженим. Дуже любив малювати і це в нього гарно виходило, тож мама мріяла, що в майбутньому, син обере творчу професію.

Хлопець з дитинства не терпів неправду і несправедливість. Всі конфлікти намагався гасити на початку. Навіть, друзі в школі його називали «Миротворець».

У 18 років із першою повісткою пішов до військкомату. Строкову службу проходив в десантній частині. За словами мами, після служби син повернувся геть іншим. Відтоді почав активно займатися страйкболом, був командиром страйкбольної команди A.I.C. , та читав багато спеціальної літератури. 

Працював охоронцем на ВО «Хімволокно», на приватному підприємстві з установки металопластикових вікон. 

З початком подій на Майдані під час Революції Гідності, Денис одразу до них долучився, бо був справжнім патріотом і мав загострене сприйняття справедливості. А коли оголосили мобілізацію, вступив до Збройних сил України добровольцем.

Служив у 169-го навчальному центрі Сухопутних військ. Побратими згадують Денис як відважного і сміливого бійця, врівноважену і небайдужу людину, щирого товариша.

З серпня 2014-го брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Мав псевдо Стілгарт або Стіл.

Його підрозділ направили в район проведення АТО. Їхня позиція «Панама» була неподалік селища Малоорлівка. В ту рокову ніч на 27 вересня Денис змінився після чергування, втомлено зняв каску та бронежилет і готувався до відпочинку. Несподіванно терористи розпочали обстрів блок-посту українських військових з «Градів», мінометів, танків. Денис визирнув із бліндажа і побачив, що п’ятеро побратимів стоять в німому оціпенінні й навіть не намагаються забігти до укриття. Він стрімголов кинувся до хлопців і мало не силоміць закидав їх до шанцю. П’ятьох урятував, але сам заскочити не встиг. Уламки міни, яка розірвалася за метр від Дениса, перервали життя воїна. 

Поховали захисника України в Чернігові на Алеї Героїв кладовища Яцево з усіма військовими почестями. 

Сьогодні Денису Чередниченку було б 35 років, проте йому назавжди 29. Вічна пам'ять Герою!

Указом Президента України №282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені  у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений народною відзнакою – орденом «Лицарський хрест Добровольця» (полсмертно).

Нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

В пам’ять про Дениса Чередніченка 26 вересня 2015 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої спеціалізованої школи №12 встановлено меморіальну дошку. 

Ім’я захисника України викарбоване на меморіалі воїнам 169-го Центру, відкритому у грудні 2017 року в містечку Десна.

Використано:

http://memorial.militarist.ua/record/14

https://armyinform.com.ua/2019/09/uryatuvav-pyatoh-ale-sam-uberegtysya-ne-zmig/

Був зразковим командиром

Олег

Анатолійович

Андрієць

(1973 - 2014)

Народився 23 квітня 1973 року у селі Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області.

У 1990 році закінчив Вертіївську середню школу.

Після закінчення навчання вступив до Полтавського вищого військового командного училища зв’язку імені Маршала Кирила Москаленка. Після закінчення училища відряджений на службу до Одеси.

Майор, начальник відділення супроводження інформаційно-телекомунікаційних систем 26-го прикордонного загону Південного регіонального управління (м. Одеса) Державної прикордонної служби України.

Брав участь в Антитерористичній операції.

Загинув 1 вересня 2014 року у районі села Саханка Новоазовського району Донецької області.

Прикордонний наряд на автомобілі «УАЗ» у районі села Саханка вступив у бій з загоном ворога, який у складі піхотної групи підсиленої танком та 2-ма БТР закріпився з боку міста Новоазовська. Прикордонники викликали підкріплення та до його приходу стримували натиск противника. Під час бою Олег Андрієць загинув, 3-є прикордонників отримали важкі поранення.

Похований 4 вересня 2014 року в Одесі. Залишилися мама, дружина, 15-річна донька.

Указом президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

На честь загиблого героя, вулицю у Вертіївці, на якій він ріс. названо його іменем. На будівлі школіи де навчався Олег Андрієць, встановлено меморіальну дошку. В Ніжинському районному військово-історичному музеї імені М.П.Кирпоноса відкрито експозицію «Ми пам’ятаємо» з окремо виділеним стендом про загиблого прикордонника.

Використано:

https://infoprostorodessa.wordpress.com/2016/01/06/олег-андрієць-серія-герої-одещини/

http://neadm.cg.gov.ua/index.php?id=12335&tp=1

Загинув на Сході

Сергій

Вікторович

Петрик

(1987 - 2015)

Народився 16 квітня 1987 року  у селі Чистий Колодязь Ніжинського району Чернігівської області.

У 2002 році закінчив 9 класів Перемозької загальноосвітньої школи, продовжив навчання Чернігівському професійному будівельному ліцеї, де здобув професію столяра. Працював деякий  час за фахом у тому ж ліцеї, потім в рідній школі.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

19 березня 2014 року призваний до лав Збройних сил України.  Старший солдат. Проходив військову службу у 1-й окремій танковій бригаді у селищі Гончарівському Чернігівського району. Під час служби був механіком, ремонтував військову техніку. Зарекомендовав себе хорошим спеціалістом.

Брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Переганяв підбиту військову техніку з зони проведення АТО на ремонт до міста Харкова, відремонтовану – назад на фронт. Також відвозив бійців на ротацію.

Наприкінці 2014 року старший солдат два з половиною місяців перебував неподалік селища міського типу Станиця Луганська Луганської області, де по місту розташування військовослужбовців бойовики гатили з «Градів»,  потім їхній підрозділ перекинули у район міста Ясинувата Донецької області.

22 лютого 2015 року 27-річний боєць помер від вогнестрільного поранення біля села Златоустівка Волноваського району Донецької області. Командування заявило про самогубство, проте рідні досі не вірять, що Сергій міг так вчинити. Батько військовослужбовця ініціював власне розслідування.

Залишилися батьки, дружина, двоє синів чотирьох і одного років.

1 вересня 2015-го в селі Перемога відкрито меморіальну дошку на фасаді Перемозької школи на честь захисника України Сергія Петрика.

На меморіальній дошці, що відкрито в Чернігівському професійному будівельному ліцеї на честь захисників України, які навчалися в освітньому закладі, є ім’я Сергія Петрика.

Використано:

https://ukraine-memorial.org/ua/biography/petrik-sergiy-viktorovich/

Зображення використано з тенет інтернету.

Був справжнім Героєм

Микола

Сергійович

Дегтяр

(1990 - 2016)

Так, я люблю Україну!

                                                      Микола Дегтяр

Народився 5 квітня 1990 року у селі Рокитне Бобровицького району Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Пісківську ЗОШ І-ІІІ ступенів імені П.Г.Тичини. Потім було навчання в Броварському професійному ліцеї на професію «рихтувальника кузовів автомобілів, електрогазозварника» та робота механіком на СТО в м. Бровари.

Впродовж 2008 - 2010 років проходив строкову військову службу в Ужгороді, у 15-му гірсько-піхотному батальйоні.

Після закінчення служби працював у «Київтранспарксервіс»  паркувальником і навчався на заочному відділенні Київського національного університету технологій та дизайну за спеціальністю «фахівець у галузі легкої промисловості». Ступінь бакалавра здобув вже, будучи учасником АТО, у січні 2016 року.

Учасник Революції Гідності. 

До лав Збройних сил України мобілізований у квітні 2015 року Бобровицько-Носівським об’єднаним районним комісаріатом як доброволець.

Старший солдат, старший стрілець-кулеметник. У зоні АТО служив у складі 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Член Цивільного корпусу «Азов». 

Загинув 22 червня 2016 року від числених поранень внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. Воював на Світлодарзькій дузі.

Похований 24 червня 2016 року у рідному селі.

Указом Президента України № 330 від 11 серпня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

На честь Героя на будівлі Пісківської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку.

Використано:

 https://cheline.com.ua/news/mens-club/veliki-tragediyi-malenkogo-sela-74195

Обпечене війною серце не витримало

Олександр

Миколайович

Шурін

(1986 - 2015)

Народився 3 квітня 1986 року в Чернігові.

У 2003 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 33.

Продовжив навчання в Херсонському аграрному університеті. Три курси навчався на денному відділені, потім, за сімейними обставинпми, перевівся на заочну форму навчання. Навчався і працював на пилорамі.  Диплом про вищу освіту отримав за спеціальністю “інженер-технолог” холодильного обладнання.

Строкову службу проходив у 25-й окремої повітрянодесантній бригаді. Відчував гордість, що служив у десантних військах.

Після демобілізації опанував професію будівельника і працював за цим фахом.

До лав Збройних сил України призваний з першою хвилею мобілізації, у квітні 2014 року. Старший солдат, кулеметник 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади.

Брав участь в Антитерористичній операції на Сході України проти російсько-терористичних угрупувань. Його бойовий шлях пройшов через Щастя, Сватове, Станицю Луганську, Зайцеве.

Демобілізований у квітні 2015 року. Приїхав додому 20 квітня, а 20 травня його не стало. Олександр помер в лікарні внаслідок гострого інфаркту міокарду. Не витримало серце.

Похований у Чернігівському міському кладовищі у Котах, поряд з рідною домівкою.

Залишилися батьки, молодший брат, молода дружина і маленький синочок.

Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України нагороджений відзнакою «За участь в антитерористичній операції» (посмертно)

В пам’ять про Олександра Шуріна у листопаді 2017 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи № 33 встановлено меморіальну дошку.

Використано:

https://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/68957-ne-so-vsemi-no-rjadom-s-nami.html

https://newch.tv/oleksandr-shurin-14775/

http://osvita.ch.ua/news/890-u-zosh-33-vdkrito-memoralnu-doshku-vipusknikam-shkoli-yak-zaginuli-zahischayuchi-teritoralnu-clsnst-ukrayini.html

Оберігав наш мирний сон

Дмитро

Олександрович

Куриленко

(1992 - 2014)

Ми захищаємо вас, поки ви спите.

Дмитро Куриленко

Народився 12 березня 1992 року у райцентрі Ріпки Чернігівської області. Був єдиною дитиною у матері, зростав без батька. Мама працювала листоношею.  

У 2008 року закінчив Ріпкинську загальноосвітню школу. В шкільні роки займався спортом, брав участь у художній самодіяльності, захоплювався риболовлею. Був дружнім і завжди допомагав тим, хто потребував допомоги. Мріяв бути військовим. У 2011 року закінчив Замглайське аграрне професійно-технічне училище за спеціальністю «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», а у 2013 — Ніжинський агротехнічний інститут за спеціальністю «технік-електрик».

Строкову службу  проходив  в десантних військах 2012—2013 роках в лавах 95-ї окремої аеромобільної бригади у Житомирі.

Після демобілізації зрозумів, що його місце в армії, тому 13 лютого 2014 року вступив на військову службу за контрактом і продовжив службу у  95-ї бригаді. Служив на посаді водія-електрика відділення інженерної техніки інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної роти.

Від початку збройного конфлікту на Донбасі підрозділи 95-ї окремої аеромобільної бригади були перекинуті на Донеччину у базовий табір поблизу села Кутузовка Добропільського району Донецької області. Солдат Куриленко служив чесно, не ховася за чужі спини, відповідально ставився до виконання військових обов’язків і чітко виконував поставлені перед ним завдання. Відзначався мужністю і хоробрістю. Був веселим і доброзичливим і з усіма підтримував добрі стосунки. Побратими його поважали.

28 квітня 2014 року о 9:50, під час щоденного огляду інженерних загороджень по периметру території, солдат Дмитро Куриленко і молодший сержант Максим Римбалюк підірвались на міні. Трагедія сталася на аеродромі у Краматорську Донецької області, саме тоді тривали запеклі бої із озброєними загонами самопроголошеної ДНР за контроль над над містом. Дмитро дістав поранення в шию та голову. Після надання першої допомоги на місці його відправили гелікоптером до військово-медичного клінічного центру у Харків. Дорогою, близько 12-ї години, від отриманих осколкових поранень Дмитро помер.

22-річного захисника України поховали 1 травня на кладовищі  у рідних Ріпках. В останню путь Дмитра проводжало багато людей. Односельці, побратими, друзі згадували загиблого бійця добрими словами із болем в серці і сльозами на очах.

Небеса отримали нового ангела. Мама залишилася зовсім одна. Слів немає, лише сльози…

Указом Президента від 19 липня 2014 року №559/2014 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

В червні 2014 року на будівлі школи № 2, де навчався Дмитро, відкрито пам'ятну дошку в його честь.

Ім'ям Дмитра Куриленка названа одна з вулиць  Ріпки.

Використано:

https://www.gorod.cn.ua/news_54822.html

Gorod.cn.ua, 8 травня 2014.