Барви рідного слова (Віртуальна виставка з інтерактивними завданнями)

 

 

     

       Українська мова — це не штучний витвір новітнього часу, а жива, глибока та стійка система, яка розвивалася протягом тисячоліть, витримала сотні заборон і стала основою національної ідентичності.

     Ласкаво просимо на віртуальну виставку «Барви рідного слова», присвячену багатству, красі та мелодійності української мови! Ця експозиція допоможе зануритися у світ рідного слова через цікаві факти, мовні скарби та інтерактивні формати.

Зали нашої віртуальної виставки

1.    Зала «Історичні витоки»

 

1.1. Хронологічний простір: Від витоків до сьогодення

       Експозиція зали побудована за лінійним принципом і розділена на чотири ключові історичні епохи:

·   - Давній період (IX–XIII ст.): Епоха Русі, зародження писемності та перші фіксації живого розмовного мовлення.

·    - Староукраїнський період (XIV–XVIII ст.): Часи Великого князівства Литовського та Козаччини. Мова стає дипломатичною, нею пишуть закони, літописи та релігійні тексти.

·   - Нова українська мова (кінець XVIII – XIX ст.): Період формування сучасної літературної мови на народній основі та боротьба в умовах імперських заборон.

·  - Модерний та новітній етап (XX–XXI ст.): Розквіт, радянська русифікація, відродження та сучасний статус мови як єдиної державної.

Література:

Для вивчення історії української мови за цими чотирма періодами рекомендуємо такі фундаментальні праці, науково-популярні видання та першоджерела.

Дубчак О. Чути українською. У світі звукі[ў] і букв / О. Дубчак. - Київ : Віхола, 2021. - 192 с. - (Наукпоп).

Перша частина мовної серії від Ольги Дубчак, яка допомагає читачам без нудної академічності зрозуміти та полюбити правила української мови.

Німчук В. Хрестоматія з історії української мови Х – ХІІІ ст. / В. Німчук ; відп. ред.: П. І. Білоусенко, Н. В. Пуряєва; Національна академія наук України, Інститут української мови. Київ; Житомир, 2015. 349 c.

Фундаментального видання, яке є першим у вітчизняній медієвістиці найповнішим зібранням писемних джерел нашої мови раннього періоду. У хрестоматії зібрано автентичні писемні пам’ятки X – XIII століть, що відображають праукраїнську та давньоукраїнську мовну спадщину.

Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / І. Огієнко (митрополит Іларіон); упоряд., авт. передм. і комент. М. С. Тимошик. [2-ге вид., випр.]. Київ: Наша культура і наука, 2004. 434 c. : іл.

Одна з найвідоміших і найдоступніших праць про долю українського слова, написана живою та пристрасною мовою.

Повість минулих літ  : літописні оповіді / переказ В. Блинець ; ред. В. Яременко ; худож. Г. Якутович. - 3. вид., зі змін. - К. : Веселка, 2002. - 225 с.: іл.

Головне літописне джерело епохи Русі, де крізь церковнослов'янську книжкову основу проглядають перші риси живої розмовної української мови.

Русанівський  В.М. Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. - 392 с. 

Класичне академічне видання, яке детально простежує еволюцію мови від найдавніших часів до сучасності.

 

Слово про Ігорів похід / передм., упоряд. та прозовий пер. М. Шудря ; поет. переспів М. Рильський. - Київ : Варта, 2001. - 80 с. (Серія "Військово-патріотична бібліотечка"). 

Героїчна поема, мова якої містить безліч лексичних та граматичних елементів, що стали основою сучасної української мови.

 

Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду : документи і матеріали / за ред. Л. Масенко ; упоряд.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. - К. : Просвіта : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2005. - 399 с. 

Перші розділи книги чудово описують передісторію — Валуєвський циркуляр та Емський указ, які обмежували розвиток мови в XIX ст.

 

1.2 Галерея титанів: Видатні діячі

Ключовим постатям, які визначили долю українського слова є:

·       

Нестор Літописець (XI–XII ст.): «Батько української історії та писемності». Чернець Києво-Печерського монастиря, творець «Повісті минулих літ». Його праця показує, як тогочасна церковнослов'янська мова поступово вбирала елементи живого місцевого мовлення.

·        Іван Котляревський (1769–1838): «Зачинатель нової української літератури». Опублікувавши «Енеїду» у 1798 році, він першим довів, що полтавська народна говірка може бути самодостатньою, високою та неймовірно багатшою літературною мовою.

     Котляревський І.П. Енеїда : [поема, п'єси, листи] / Іван Котляревський ; [худож.-іл. А.Д. Базилевич ; передм. і прим. В.О. Шевчука]. - Харків : Фоліо, 2012. - 473 с. : іл. - (Шкільна бібліотека української та світової літератури). 

     Перший твір, написаний розмовною народною мовою, який заклав фундамент нової літературної мови.

 

·        Тарас Шевченко (1814–1861): «Основоположник сучасної української літературної мови». Геній, який об'єднав діалекти, підніс народне слово до філософських та політичних висот у своєму «Кобзарі» і закріпив за українською мовою статус зрілої та світової.

     Шевченко Т. Кобзар : повна зб. / Т.Г. Шевченко; [Вступ. ст., прим. Р.Ф. Полонського; Іл. Т.Г.Шевченка]. - Х. : Фоліо, 2005. - 734 с. : іл.

     Книга, яка остаточно закріпила статус української мови як високолітературної, здатної виражати найскладніші філософські та політичні смисли.

3.1 Витоки писемності

·        Графіті Софії Київської: Репліки стародавніх написів, надряпаних на стінах собору (XI–XII ст.). Вони безцінні, адже на відміну від офіційних релігійних книг, відображають повсякденну мову киян (наприклад, написання імен із закінченням -ові чи -еві: Михалеві, Петрові).

Корнієнко В. Листи Середньовіччя. Графіті Софії Київської / В.Корнієнко. –К., «Мистецтво», 2025. – 144 с.

Історик та епіграфіст В'ячеслав Васильович Корнієнко вивчив, зафіксував та інтерпретував понад 7500 стародавніх написів і малюнків на стінах собору - від XI до початку XVIII століття. Дана  книга у доступній науково-популярній формі розповідає про історію графіті Софійського собору. Виклад матеріалу побудований у вигляді путівника, яким можна буде здійснити як віртуальну, так і реальну мандрівку Софійським собором. 

 

·        Берестяні грамоти: Копії приватних листів та записок, які доводять високий рівень грамотності серед звичайного населення Русі.

 

3.2 Епоха рукописів

 

·        Пересопницьке Євангеліє (1556–1561): Факсимільне видання шедевра рукописного мистецтва. Це перший відомий переклад канонічного Четвероевангелія народною староукраїнською мовою. Символ державної спадкоємності, на якому сьогодні складають присягу Президенти України.

 

3.3 Друкарська революція

·        «Буквар» Івана Федорова (1574): Перший друкований підручник на українських землях, виданий у Львові.

 

3.4 Шлях крізь заборони

-        1622 рік — цар Михайло наказав спалити «Учительне євангеліє» Кирила Ставровецького.

-        1690 рік — Російська православна церква (Московський патріархат) наклала анафету на українські нові книги.

-        1720 та 1729 роки — укази Петра І та Петра ІІ заборонили друк книг українською мовою та наказали переписати державні документи й укази російською.

-        Доба Катерини ІІ — остаточне викорінення україномовного викладання в Києво-Могилянській академії та школах, заборона книг та літератури.

-        Валуєвський циркуляр (1863): Таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії зі знаменитою цинічною фразою: «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може».

-        Емський указ (1876): Документ, підписаний Олександром II, який повністю забороняв друк книг українською мовою, театральні вистави, концертні співи та ввезення української літератури з-за кордону.

-        1888 рік — указ Олександра III: заборонив вживати українську мову в офіційних установах та хрестити дітей українськими іменами.

-        Хвилі арештів, розстрілів української інтелігенції («розстріляне відродження»), штучно організовані голодомори та насильницька русифікація.

-        Попри це, народний опір, творчість письменників, діяльність дисидентів та рух опору зберегли мову до відновлення незалежності у 1991 році.

-        Під час повномасштабного вторгнення російські окупанти масово вилучали та спалювали українські книжки в тимчасово захоплених регіонах України.

2.    Зала «Мовні перлини»

Скарбниця української фразеології, найдовші та найуживаніші слова, унікальні синонімічні ряди.

3.    Зала «Діалекти та фольклор»

Українська мова неймовірно багата на діалекти (говірки), колоритні регіональні слова, прислів'я та приказки, які відображають душу, побут та історію кожного куточка нашої країни.

Українську діалектну мову традиційно ділять на три наріччя: північне (поліське), південно-західне та південно-східне. Кожне з них має свої унікальні слова (діалектизми).

Південно-західне наріччя (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь)

Це чи не найколоритніша група говірок, яка зазнала впливу сусідніх європейських країн, але зберегла давню українську основу.

·        Закарпаття: парадички (помідори), крумплі (картопля), потятко (пташеня), мелай (кукурудза).

·        Галичина: філіжанка (чашка), мешtarget або мешти (взуття), баняк (каструля), коцик (ковдра), кульчики (сережки).

·        Буковина та Поділля: мешти (туфлі), нанашка (хресна мати), дармовис (брелок).

 

Північне наріччя (Полісся)

Поліські говірки зберегли найбільше архаїчних, давньоруських рис та особливу архаїчну вимову.

·        Слова: гурок (огірок), груд (пагорб), глива (груша), копаниця (сапка), заткало (корок).

 

Південно-східне наріччя (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Степова Україна, Донбас)

Це наріччя лягло в основу української літературної мови (завдяки І. Котляревському та Т. Шевченку), проте й воно має свої яскраві місцеві барви.

·        Слова: тремпель (вішалка для одягу — поширено на Харківщині), синенькі (баклажани — Південь), утюг (праска), гарбуз (часто на Півдні так називають кавун, а власне гарбуз — кабаком).

 

Для занурення в тему українських діалектів та фольклору (як наукових досліджень, так і популярних збірок народної творчості) рекомендуємо звернути увагу на такі важливі видання:

Наукові та навчальні видання з діалектології:

• «Українська діалектологія» (підручник, 2024), автори Наталія Глібчук та Оксана Костів. Свіже фундаментальне видання, яке детально описує фонетичні, лексичні та морфологічні особливості трьох основних наріч України — південно-західного, північного та південно-східного.
• «Матеріали до української діалектології та фольклористики», авторка Олена Курило. Класична наукова праця видатного мовознавця, яка поєднує фіксацію живих народних говірок із записом регіонального фольклору за територіальним принципом.
• «Українська діалектологія», автор Степан Бевзенко. Один із найвідоміших класичних підручників, де подано базові знання про групи говорів, історію формування діалектів та лінгвістичну географію.

 

Фольклор, міфологія та демонологія:

Видання, які фокусуються на усній народній творчості, віруваннях і міфічних образах українців:

• «Народна демонологія. Русалки, відьми та чорти», авторка Анастасія Кривенко. Книга від видавництва «Віхола», що базується на етнографічних експедиціях та дослідженнях народної уяви. Це чудовий приклад того, як традиційні вірування переплітаються з регіональними культурними контекстами.
• «Міфи і легенди Давньої України», автор Сергій Плачинда. Книга пропонує хронологічний виклад праукраїнської міфології від створення світу до виникнення богів, а також містить «Словник давньоукраїнської міфології».
• Серія «Чарівні істоти українського міфу», авторка Дара Корній. Популярні ілюстровані видання («Духи природи», «Домашні духи»), що розкривають багатство українського фольклорного бестіарію на основі народних казок і легенд різних регіонів.

   4. Нова зала: «Модний код: Сучасна культура та сленг»

  Цей простір присвячений неолексиці, молодіжному сленгу, мемології та словам, які народилися в епоху цифрових технологій і соціальних мереж.

2.    Експонат 1: «Цифрова генерація» — слова, що прийшли з TikTok, соціомереж та геймінгу (крінж, треш, вайб, шиперити, жиза, стрімити).

3.    Експонат 2: «Мова воєнного часу та мемологія» — унікальні новотвори та неологізми, які стали частиною нашого повсякдення (бавовна, макфлурити, задонатити, чилити під тривогами).

4.    Експонат 3: «Фемінітиви в тренді» — повернення та активне розширення використання фемінітивів у сучасній професійній мові (мисткиня, архітекторка, амбасадорка).

Словничок сучасного українського сленгу та неолексики

Всі слова розбито на три тематичні блоки для зручної навігації.

 Блок 1: Інтернет-комунікація та емоції (З англіцизмів)

·        Вайб (Vibe) — атмосфера, настрій, що передаються від людини, місця або події («У цієї виставки неймовірний вайб!»).

·        Жиза — скорочення від «життя»; означає життєву ситуацію, яка знайома кожному («Цей мем — чиста жиза»).

·        Крінж (Cringe) — почуття ніяковості, сорому за чиїсь недоречні дії; «іспанський сором».

·        Краш (Crush) — людина, яка дуже подобається, об'єкт таємного або палкого захоплення.

·        Рофл (ROFL) — гучний сміх, жарт. Використовується також як дієслово рофлити — жартувати, підсміюватися над кимось.

·        Форсити — активно просувати, рекламувати, настійливо впроваджувати якусь ідею, тему чи мем.

 Блок 2: Новітній контекст (Мова воєнного часу та медіа)

·        Бавовна — іронічне позначення вибухів на стратегічних об'єктах ворога.

·        Донатити — добровільно перераховувати кошти на благодійність або підтримку Збройних Сил України.

·        Забанити — заблокувати користувача в соцмережах; у переносному значенні — повністю викреслити щось або когось із життя.

·        Макфлурити — купувати або робити щось приємне, щоб підняти собі настрій під час стресу чи повітряної тривоги.

 Блок 3: Поведінка та типи людей

·        Душніла — нудна, надто дріб'язкова людина, яка зациклюється на правилах і псує всім настрій своїми повчаннями. Процес називають душніти.

·        Кріповий — моторошний, страшний, такий, що викликає сильний страх або дискомфорт.

·        Токсик — токсична людина, спілкування з якою викликає лише негативні емоції, критику та знецінення.

Шиперити — уявляти або романтизувати стосунки між двома людьми (або персонажами книг/фільмів), які насправді не є парою